Перейти к содержанию
OlegYAVA

Тема для душі. Можна? заходьте, не стидайтесь

Рекомендуемые сообщения

Братчики донеччани, луганчани, ви бодай самі якось почніть, а там вже хлопці підїдуть. Чув, в Києві майданівці, таки прагнуть їхати до вас на підмогу

В этом и беда, никто не начнёт. Люди у нас инертные. Я и сам, чего тут таить, не пойду ни на какой митинг и не полезу против вооружённого сепаратиста - мне за жизнь и целостность свою страшно.

А т.к. люди инертные (20 лет терпели без права сказать местным же бандитам что-то против), то и сейчас терпят. Поэтому так легко внешним силам раскачать лодку у нас.

Вероятно будем прощаться :(

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты
Вероятно будем прощаться

Та шось і я так бачу. Тільки от за Кримом якось не було шкода, а відрив вашого регіону сприйматиметься, принаймні мною, болючіше... 

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Чомусь склалось враження моїх земляків на заході сприймали, як москалів, на сході - як бандерівців.

Друзі-колеги з перших днів мобілізації в армії. Ніхто не скиглить. На роботі працюємо за 3-4 на 1-у ставку, теж нііхто не скиглить.

Якась чорна полоса, яка збільшується і росте і перетворюється у прірву. Дуже важко на душі. Хочу стабільності та миру.

Боюся і не приведи господи http://www.facenews.ua/articles/2014/196198/

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Так, а что на душе,сейчас только одно -боль за нашу Нэньку,я бы тут сказал от чистого сердца но некоторые наши модераторы аки Беркут рот закроют быстро.Вот так и отмалчимся под предлогом (нельзя о политике) пока в Киеве неподнимут клятый" ТРИКОЛОР".........

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

а про что тут говорить - практически сохранилась комедия аля Крым, только с нюансами. Центральная власть должна быть жесткой, последовательной и решительной, а в результате среди новостей такое читаеш с участием некоторых наших военных, что от стыда я не знаю куда деться.. Хотя, похоже ,в Мариуполе военным наконец терпение закончилось..

 

 

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты
І в Києві аквафреш не піднімуть, вони чудово знають, що отримають там таких люлєй, що мало не покажеться. Про західні області я взагалі мовчу...

В тому то й справа... Тому, зізнаюсь, я не надто глибоко переживаю за майбутнє Сходу. Шкода людей. Вони самі повинні "кувати" свою долю. "Спасєніє утопающіх дєло рук саміх утопающіх" і це в першу чергу. За Правобережну Україну я спокійний, та й не сунуться вони сюди. Захочуть війни - буде війна. І взагалі - чи була там (на Луганщині, на Донеччині) Україна? Україна така, яку ми собі уявляємо. Я навіть не про мову. А саме про настрої, про світобачення... На жаль, радянський вплив зробив там непоправні зміни, і саме радянський. Голодомор, який винищив корінне населення... Потім на їх місце завезли людей (часто із сумнівним минулим) для відбудови і побудови індустріального регіону... Це не пройшло безслідно... І про це знає царь-батюшка Володя Перший... Цим і користає. І його розрахунок тверезий і запросто може привести до потрібних йому результатів. Ми, звичайно, можемо бідкатись, жалітись, що маємо такого нечемного і нечесного сусіда, ну але, зрештою. він діє в інтересах своїх і своєї держави. Тут нічого дивного. А ми від шоку порозкривали роти і дивимося, поки "зелені чоловічки" із впевненістю роблять свою справу. Робота в них така. А в нас робота - показати, що ми їх не хочемо і насправді проросійсько налаштованих людей там мало (чи я помиляюсь?). Але ми, точніше, українці Донеччини та Луганщини (чи їх там таки мало?) цю роботу виконують погано. То як, в Путіну проблема, чи вже не зовсім?

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Та у меня помоему больше всех ПОПЕРЕДЖЕНЬ от вас.Извините плохие слова неупотребляю и вам невсоветую тем более в свой адрес.Лаяться нам ненадо ,это както неповзрослому.

Обговаривать действия модераторов нельзя-это както недемократично.

Ранее в моих спитчах вы ненайдете никогда никаких матов и оскорблений разве только попытки востановить справедливость.

Видите какая ваша позиция МЫ ЗАПАДНАЯ Украина типо круто стоим,КИЕВ даст отпор,а Юговосток сами рулите приэтом говоря что Украина едина.

Во первых на диване мы тута несидим,во вторых мы с врагом уже лицом к лицу стоим.Поверьте если нас  сомнут здесь то Вас просто пешком перейдут с разгону.

Честно говоря хотелось бы услышать поддержку всей Неньки ,а то у нас ощущение что нас предал Киев,(власть) и часть Украины смотрит на Юговосток как на прорашистов.Хотя если смотреть ТВ то у нас все мечтают о Раше.Спешу заверить вас что это нетак.Истинных патриотов конечно меньше ,но мы в "тельняжках".

Если есть какие деловые советы по сопротивлению с захватчиками,приветствуется.

Может конечно сейчас любая тема скатывается к политике и войне,но иначе както неполучается когда от моего дома за 70 гдето км.стоят чужие танки, в нескольких км.полигон на котором месяц долбят конкретно пушки аж стекла трясутся.Мимо окна каждый день туда сюда ездят БТР.Танки,Пушки,военные колонны.Ну и все остальное .Так шо вы там пока на курорте живете.

Может ненадо было это все писать,но рука сама........

Слава Украине!

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Так отож. Для душі...

Все буде добре...

На носі Великдень. Ще одна можливість подбати про душу...

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Хочу вам продемонструвати своєрідний діалог, в контексті того, про що ми говорили вище.

На сайті "Галицького кореспондента" було розміщено статтю Тараса Прохаська "Далекосхідний український фронт":

 

 

Далекосхідний український фронт

Добре, що мені вже досить багато років і я не підпадаю під нормальну мобілізацію. Під таку, що спочатку. Бо зрозуміло, що у багатьох війнах все затягується надовго або інтенсивність втрат буває такою великою, що до війська беруть навіть старців. Дають їм один заряд, як якимось дельфінам або обмотаним вибухівкою вченим псам, і відправляють сповнити свою місію – лупнути якийсь ворожий танк. Але наразі так ще не є. Тож добре, що мене не кличуть.

Бо не знаю, чи хотів би я воювати на далекому сході своєї країни. Тобто знати, що не хочу. Мій патріотизм не настільки всеохопний, щоби бути готовим до визволення донецького краю від ворожих загарбників. Колись щось подібне вже було. За час моєї служби в війську країни, яка була мені чужою, була можливість визволяти і афганський народ, і ангольський, і ще кілька. Чим обернулося таке визволення – відомо. Війна заради війни, заради нищення і приниження.

А тепер цей далекий схід. Українські солдати, якщо такі є, уподібнюються там на обмежений радянський контингент у одній із братських африканських країн. Їх там точно ніхто не хоче. Їх там, як в Афганістані, готові убивати ті, на захист котрих це військо піднялося і прибуло.

На нашому далекому сході живе зовсім інший народ. Такий, якого ми, західняки, не можемо ні зрозуміти, ні прийняти, ні – тим більше – вважати за своїх. Гарні байки про соборність легко розсипаються, коли зустрітися з цими людьми віч-на-віч. Бо вони знають своє. І вони зовсім не подібні на нас.

Зрештою, ми вже це проходили. Коли козаки вирізали міста і села Червоної Русі. Коли у Першу світову січові стрільці затято протистояли російським українським полкам і дивізіям. Коли з Харкова і Юзівки український большевицький уряд, засідаючи у Москві, пішов нищити зародки української державності. Коли найкращі галицькі корпуси покинули напризволяще свій Львів, виборюючи ефемерну державність у проросійському Києві. Коли затуманені пропагандою галичани їхали будувати Україну в УРСР і десь щезали у ГУЛАЗІ. І так далі, і так далі. Очевидно, що це зовсім інший народ.

І треба попуститися. Най собі роблять, що хочуть. Не ті тепер часи, аби силою зброї нав’язувати свою правду і свою кривду.

Знаю, що це неправильно, але їх треба відпустити. Як варто відпустити ірландців, басків і ще там когось. Можна навіть проявити так званий креатив – перейти у наступ, оголосити ультиматум Росії і вимагати, щоби вони забрали собі ці прокляті гарні землі разом з неприкаяним народом. Хай вони мастять собі голову і думають, що робити  з цими козаками. І вже точно не потрібно перейматися долею тих небагатьох, хто не уявляє собі життя без України. Вони мали достатньо часу, щоби закріпитися на ворожому плацдармі. Тепер у них буде достатньо часу, щоби звикнути або втекти. Так само, як сотні тисяч наших людей втікали свого часу від їхнього приходу, як вони перетасовували переміщення сотень тисяч.

Сумно про таке думати і говорити, але так є. Кожен з нас у випадку мобілізації на східний фронт може бути вбитим тільки тому, що ми інакші. І жоден з нас не готовий убивати їх тільки тому, що вони якісь не такі. Це той вододіл, яким важко знехтувати. Така реальність, такий вузол, розв’язати який не зможе ніхто. Добре, що я вже застарий, щоби бути мобілізованим на далекий схід України, і не можу бути учасником визвольного походу. 

Тарас ПРОХАСЬКО             

 

Згодом до редакції «Галицького кореспондента» звернувся журналіст з Луганська Євген Спірін, який написав відповідь на резонансу колонку Тараса Прохаська:

 

Як добре, що мені ще не стільки років, щоб знати, як захищають чужі армії в чужих країнах чужих людей.  Добре, що мені рівно стільки років, скільки моїй коханій Україні.

Навіть рік мого народження, який каже, що я «народжений в СРСР» бреше. Адже то вже була не СРСР, то була агонія. Навіть під мобілізацію я підпадаю. Один магазин набоїв чи декілька, чи бути, як пес, обмотаний вибухівкою, - та немає значення, адже це моя країна. Від Луганська до Львова, від Миколаєва до Чернігова - це все моя країна, яка 23 роки намагається бути для мене матір'ю.

Пане Тарасе, ви кажете, що «українські солдати, якщо такі є, уподібнюються там на обмежений радянський контингент у одній із братських африканських країн. Їх там точно ніхто не хоче». Це про так званий «далекий Схід». Але це наче позиція людини зі Сходу, яка бачить у мешканцях Івано-Франківська лише «бандерівців» та карателів СС-Галичини. Та чи так це?

Українські солдати на «далекому Сході» - це герої, яким немає рівних. Це армія, що захищає кордони від ворога, це чоловіки, котрих годують «роботяги». Чи знаєте ви, яка середня заробітна плата в Луганську? 1200 гривень. Знімати вбогу однокімнатну квартиру - 1500 грн. І от у Луганську, і взагалі у найбільш східних районах, є народний фронт підтримки армії, який допомагає нашим воякам. Наприклад, купує взуття, рації, білизну та всі необхідні речі. А ще люди годують військовослужбовців за свої кошти. Три рази на день. Розумієте? Три рази! За свої ж кошти! В Луганську! Беруть автомобілі, купують бензин та їдуть годувати. Як вам? І це той ворожий «далекий Схід», про який ви говорите.
«На нашому далекому сході живе зовсім інший народ. Такий, якого ми, західняки, не можемо ні зрозуміти, ні прийняти, ні - тим більше - вважати за своїх. Гарні байки про соборність легко розсипаються, коли зустрітися з цими людьми віч-на-віч. Бо вони знають своє. І вони зовсім не подібні на нас», - розповідаєте ви казки про сірого бичка. Так, ми інші. Так, ми різні. Так, це зрозуміти важко. Але чому? А тому, пане Тарасе, що є люди «пострадянські», а є ми, ті, які народились в незалежній Україні. І от нам ваші байки про «радянські часи» байдужі. Нам байки взагалі байдужі. Що про «далекий Схід» та «ковбасу по два двадцять», що про далекий Захід та  «поганих червоноармійців». Ви розумієте, що таке байдуже? Це коли ніяк. Ми не бачили ваших радянських змагань щодо того, хто краще в КПСС ввійде. Чи хто швидше організує гурток Шевченка. Ми лише бачили нашу Україну, яка єдина, яка могутня попри все і яка дала нам життя. То з ким ви віч-на-віч зустрічались? Хто вас не розуміє? Хто не розуміє нас? Пане Тарасе, повірте, тут є ціле покоління людей, які ні сном ні духом не бачили тих речей, про які ви так впевнено говорите. Які знають, що Україна - то не від Сяну до Дону, а від пана Прохаська до пана Євгена. Невже їх ви збираєтесь «відпустити»? Невже вони повинні після 23 років вільного життя ввійти до Російської імперії?
Можливо, в нас немає щоденної служби Божої та і в церкву тут ходять тільки на Великдень, можливо, немає в нас нічого, окрім шахт і териконів, можливо, ми пасивні, аморфні й надто сонні, але ми є, і ми один народ, і в нас тече одна кров. Дайте нам працювати - і ми будемо працювати, нехай це буде зі своїми нюансами та навіть під «шансон», нехай трохи незграбно, але ми будемо працювати на благо Батьківщини. Не російського двохголового каченяти, а нашої, розумієте, нашої спільної Батьківщини.
Ви, Тарасе, кажете: «Знаю, що це неправильно, але їх треба відпустити. Як варто відпустити ірландців, басків і ще там когось. Можна навіть проявити так званий креатив - перейти у наступ, оголосити ультиматум Росії і вимагати, щоби вони забрали собі ці прокляті гарні землі разом з неприкаяним народом. Хай вони мастять собі голову і думають, що робити  з цими козаками

Краще відпустіть себе, пане Тарасе, а ми тут не відпустимось, принаймні до Апокаліпсису. Народ неприкаяний - це вашого віку народ, адже ви не змогли довести йому, за що потрібно кохати Україну. А от ми змогли, саме тому серед моїх друзів у Росію не хоче ніхто. Саме тому люди мого віку рятують військовослужбовців, захищають мітинги, махають блакитно-жовтими стягами , і це все попри будь які заборони та облоги. Тому люди мого віку їдуть в Крим допомагати татарам, купують ліки для Червоного хреста, роблять фото сепаратистів та сподіваються, що колись вони зможуть заснути спокійно в своїй рідній країні. А все ніяк. Адже є люди, які кажуть «Сдох Максим, да и черт с ним», тобто був Донбас - не буде Донбасу. Але тут ми - молодь, ми живі, ми хочемо жити, і жити саме в Україні. І Вам, пане Тарасе, точно доведеться відповісти за слова : «І вже точно не потрібно перейматися долею тих небагатьох, хто не уявляє собі життя без України. Вони мали достатньо часу, щоби закріпитися на ворожому плацдармі. Тепер у них буде достатньо часу, щоби звикнути або втекти. Так само, як сотні тисяч наших людей втікали свого часу від їхнього приходу, як вони перетасовували переміщення сотень тисяч.»?Перейматись долею не менше 200 000 людей ви таки будете. Жахи не замучать вночі? А це тільки в Луганську нас більше 200 000, а ще ж є Донецьк, Харків, Миколаїв, Маріуполь... Ви готові пообіцяти, що ваш дах буде і нашим дахом у разі нашої втечі?
 Тому не кажіть такого, бо ми - нове покоління, яке поза межами телеекрану, покоління, яке діє, яке допомагає і повстає за право жити в одній з ВАМИ країні. Будьте бодай ввічливі до нас, адже зараз ми розраховуємо на вас так, як ніколи раніше.

З повагою, Євген СПІРІН, Луганськ

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Олежка, как прокаментишь события в Донецке..?

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Дебілізм, контрольований грошима, спеціалістами і зброєю Москви. Чому дебілізм? Бо люди або проплачені, або зайнятися нічим - справді ідейних практично нема. Вони навіть обгрунтувати свої дії внятно не можуть. Значить дебіли... Вибачайте, хлопці, на слові, але я не можу інакше сказати. Та й зрештою, думаю, такі вислови допустимі стосовно ворогів держави, яким мала б світити як мінімум в"язниця.

 

Тут недавно мені закинули - мовляв, ви ж теж захоплювали ОДА в лютому. Так, захоплювали, бо протестували проти діючої влади, але при цьому не кричали за від"єднання від країни, не знущалися із державної символіки і не бралися за зброю.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты
Тут недавно мені закинули - мовляв, ви ж теж захоплювали ОДА в лютому.

Часто закидають.... але то зовсім інші речі, хоча певним тугодумам цього ніяк не зрозуміти... а вступати в суперечку з ідіотами вище моїх сил та бажання.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Поговоримо про інші речі. політика то таке - діло брудне...

Я вам покажу як бандерівці будують )))

 

Хочу похвалитись відеороликом, знятим з квадрокоптера (вертоліт із 4-ма гвинтами з камерою, коштує як 8-ми річний Ford Fiesta) в містечку "Калинова Слобода", який збудувала наша фірма і ми починаємо процес вводу в експлуатацію.

 

 

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Тра зробити виїздне засідання і заодно і екскурсію...

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Дуже гарно!

Пообіцяйся, що в липні звозиш мене цю красу побачити на власні очі. ;)

 

Пи.. Си.. ...цікавий чувак з 50-ої секунди з тачкою... я спочатку подумав, що то якісь биті пікселі.  :)

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты
.цікавий чувак з 50-ої секунди з тачкою... я спочатку подумав, що то якісь биті пікселі

Там ще людей не пускають - то все робочі. 

 

Пообіцяйся, що в липні звозиш мене цю красу побачити на власні очі.

Тоді вже не буде так пусто. В червні людям віддадуть ключі і пустять робити ремонти... Але поїдемо. Це поряд із минулорічним (а швидше за все й цьогорічним) рестораном "Явір".

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Цікаві фото. Давні. Навіть дуже. Їх автор – німецький фотограф Ганс Гілденбранд, який прославився своїми кольоровими знимками в часи Першої світової. В період між світовими війнами він працював для всім відомої National Geographic. Зокрема, у 1935-му (зверніть увагу, як то було давно) відвідав Річ Посполиту, а в його об’єктив потрапили й українці-гуцули. Хочу від себе відмітити, яка висока якість тих фото, а це, нагадую, 1935-й рік, коли чорнобіле (точніше, сепія), то вже була розкіш.

 

tumblr_n3pse9rdkq1ruxyxdo2_1280.jpg

 

tumblr_n3pshoOnGe1ruxyxdo2_1280.jpg

 

tumblr_n3pshoOnGe1ruxyxdo3_400.jpg

 

tumblr_n3pshoOnGe1ruxyxdo9_400.jpg

 

tumblr_n3pshoOnGe1ruxyxdo10_1280.jpg

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Олеже, де ти то находиш!?)) прям ВікіОлегія))))))

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты
Олеже, де ти то находиш!?)) прям ВікіОлегія))))))

Ну та я таким всяким цікавлюся. Знаходжу в таких же "фанатів" рідного краю... 

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Проглядав тему і нагадав собі оце....

Видите какая ваша позиция МЫ ЗАПАДНАЯ Украина типо круто стоим,КИЕВ даст отпор,а Юговосток сами рулите приэтом говоря что Украина едина. Во первых на диване мы тута несидим,во вторых мы с врагом уже лицом к лицу стоим.Поверьте если нас  сомнут здесь то Вас просто пешком перейдут с разгону. Честно говоря хотелось бы услышать поддержку всей Неньки ,а то у нас ощущение что нас предал Киев,(власть) и часть Украины смотрит на Юговосток как на прорашистов.Хотя если смотреть ТВ то у нас все мечтают о Раше.Спешу заверить вас что это нетак.Истинных патриотов конечно меньше ,но мы в "тельняжках". Если есть какие деловые советы по сопротивлению с захватчиками,приветствуется.

 

Так, ми Західна Україна, і чомусь за то вічно терпимо. В результаті їдуть на Схід і гинуть найчастіше НАШІ хлопці. Знову Волинь, Полісся, Тернопіль, Львів, Франківськ. Чому так?

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

А тепер від сумного перейдемо до "насущного"...

 

Пропоную подивитись фотки об"єкта, досить відомого в певних колах:

http://olegyava.blogspot.com/2014/06/blog-post.html

 

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Їздив минулих вихідних в Маняву - короткий відеозвіт:

 

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты
Цікава стаття з фото http://telegraf.com....na-foto.html/1/

Ти мене випередив. Я теж то дивився і хотів вибрати основне по антропологічних типах українців і покласти сюди.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Для публикации сообщений создайте учётную запись или авторизуйтесь

Вы должны быть пользователем, чтобы оставить комментарий

Создать учетную запись

Зарегистрируйте новую учётную запись в нашем сообществе. Это очень просто!

Регистрация нового пользователя

Войти

Уже есть аккаунт? Войти в систему.

Войти

×