Перейти к содержанию
OlegYAVA

Тема для душі. Можна? заходьте, не стидайтесь

Рекомендуемые сообщения

Доброго ранку, дня, вечора та й навіть ночі - кому як, хто коли відкриє цю темку.

Отаке "універсальне вітання".

 

До чого це все я? Давно хотів мати "свою" тему тут, на форумі. От як у Потомка Евкліда в Донецькій гілці - людина щось своє бачить підмічає і ділиться з людьми, хоче (а може й ні, тільки то не так важливо) чути їхню думку. Отаке й мене - є думки і хочеться ними ділитись... Стоп. Не так. Правильно буде - я люблю говорити (не в голос) із неіснуючими співбесідниками. Щось їм розказувати, чи навіть сперечатися прогнозуючи їхні відповіді і запитання. Отак хочу робити і тут. Ні, я не буду тут вправлятися в красномовстві. Ну просто тут зручно спілкуватися - тебе вислухають тоді, коли слухачам зручно, а захочуть, то й не будуть слухати. Не нависаєш ні на кого таким чином...Так шо то ніби друга Франківська кавярня, тільки каву тут готую і подаю я, а ви смакуйте і діліться враженнями...

 

Чому не якийсь окремий блог? - так можете спитати. Бо я не заради рейтингів якихось стараюсь, а ще хочу аби то все в першу чергу бачили люди, яким таки хочу щось розказати, донести, а не абихто. Може, колись воно й стане чимсь більшим і кочуватиме просторами "всесвітнього павутиння", ну а поки так.

 

Прохання до вас, друзі - якщо є бажання прокоментувати чи відповісти - докладіть більше зусиль, ніж "+1", "+100500", "прикольно", "а коли продовження?". А взагалі зворотній в"язок дуже вітається. Прикро говорити в пустоту. Я хотів би знати, що мене чують і чи то комусь крім мене цікаво.

 

Є така тема в нас на форумі - "Що дивляться фордоводи". Я б зараз хотів сказати - що читаюь фордоводи для розминки мозку і що я хотів би дати почитати чи переказати вам.   

 

Отже, з чого хотів почати. Є тут, в нас в Станиславі, такий собі чоловік на ім"я Тарас Прохасько. Письменник, журналіст, читати якого - таки приємно (будете мати бажання - найдете собі інформацію про нього в "павутині"). Ще з студентських років зачитувався його статтями в місцевій пресі. Він є таки справжнім станІславцем і саме його безпосередність і разом з тим глибина привертають мою (і не тільки) увагу. Так от, є такий проект на ресурсі "Галицький кореспондент" - "Галичина. Частина світу". Це цикл статей того ж таки тараса про нас, про цю місцевість, часто про гори. Ну правильніше буде сказати Горрри ))). Конкретно перекажу вам допис під назвою "Континент Карпати":

 

Континент Карпати

Як добре, що у Карпатах нема центральної площі, нема найголовнішого місця. Тут неможливо думати категоріями цілості. Хіба рельєфний макет для уроків географії спроможний показати цей континент як щось ціле і відокремлене від решти світу. Тут неможливо прийти до центрального собору, до ринку, до бастіону. Локальність - визначальна карпатська риса. У Карпатах ніхто не скаже, що він з Карпат. Карпат нема. Є Дземброня, Ясенів, Любіжня, Арджелюджа і десятки тисяч інших назв та місць. Кожне з них - єдино правильні Карпати. Кожне з них - ніякі не Карпати, бо Арджелюджа, Дземброня, Ясеніві, Уторопи, Дора, поза якими нема нічого іншого.

То наші любі гори... Їх не видно, коли вони є. Без них умирають у тяжкій ностальгії, яку не лікують жодні розваги, вітаміни і гормони. Увібрані на клітинному рівні Карпати потім вириваються з тіла, залишаючи безліч отворів, кожен з яких так чи інакше є летальним.

Як добре, що Карпати неможливо обійти. Вони не настільки неприступні і достатньо широкі. Переходи крізь гори - це ключ до цієї країни. У тому Карпати подібні на узбережжя. Море стає межею того, куди дійшов. Але тільки море є спонукою до зовсім іншого способу поширення. Карпати, як і моря, більше спонукають і зв'язують, ніж розмежовують.

У карпатських діалектах нема точного означення моря. Його почали бачити аж у 19 столітті. Солдати, наймані робітники, виселенці. Натомість є велика вода, яка називається Дунаєм. І є тисячі джерел мінеральної води, які усі називаються буркутами, бо буркочуть, і сотні водоспадів, що називаються гуками, бо гудять. І нема багатьох слів, які потрібні для якісної філософії. Натомість існує безліч слів, які означують деталі реалій. У косі, якою косять траву, яка потрібна для сіна, яким цілу зиму годуватиметься худоба, яка є не менше важливою, ніж жінки і діти, є кільканадцять деталей, кожна з яких має власне слово, яке неможливо вгадати, якщо його не знаєш.

На море подібний перелаз. Перелаз - це така лавочка, вміщена у загороді, а цими загородами помежовані гори і полонини. Такий собі переступень, який не порушує конструкції паркану, але робить перехід дуже зручним. Перелаз - оптимальний синонім до слова «Карпати». Огорожа і перехід через неї одночасно.

Зміна кордонів і режимів всередині цього масиву зближається до максимуму. Держави, країни, системи, окупації, визволення і поневолення, лінії фронтів і державні мови тут мінялися калейдоскопічно. Ніколи не можна було бути певним, що завтра не прийде хтось інший. У кращому разі зміни режимів були пов'язані з тою самою вимогою - харчів і лісу. У гіршому разі теж нічого нового - повісити, розстріляти, зґвалтувати, виселити. Мало хто так добре знає універсальну людську натуру, як мешканці Карпат. Насправді їх може здивувати тільки щось ненормально добре. Якісь блаженні, якісь пророки, якісь мелодії.

Переважно навіть найвеселіші мелодії тут дуже нудні. Що вже казати про героїчний епос. Весела карпатська музика - це виснаження. Бути змученим від радості. Метрономи задихаються, коли впродовж кількох годин темп задають цимбали.

У такому ритмі дуже легко убивати і мати кількох любасок. Не зауважуєш практично нічого. Ідеш горами сміючись. Підскакуючи.

Але може бути інше. Воно так само у руці, як те, про що не кажеться. Шість місяців зими. Гори тяжко нарубаних дров. Одноманітна кулеша з бриндзею. Півкілометра слизькою стежкою до кирниці з водою. Не митися від осені до весни. Чекати на вовків. Витягати з вівці новородків...

Дивно тут з повітрям. Протилежність зовнішнього, внутрішнього і ще раз зовнішнього. Нема більше у світі місця (кожну букву у цьому реченні хочеться писати великою), де би так пахла земля. Це чути навіть крізь відкрите вікно у потязі. А вночі на полонині здається, що перегрітий запах трав - то від зірок. І важко собі уявити, як важко смердить у чистих карпатських хатах, у наповнених автобусах, які курсують Карпатією. Щось у цьому мусить чаїтися. Щось дуже непросте. Горяни бояться вітру і протягу. Їхні хати існують передовсім для того, щоби вберегтися від свіжого повітря.

Щось подібне відбувається з пересуваннями. Мало в Україні є людей, які би настільки зберегли архаїчність життєвого укладу, як карпатці. Поза часом, поза місцем. Але ще менше українців так часто і багато бувають у світах. Вже століттями наші горяни плачуть і йдуть - на Балкани, в Росію, до Америки і Бразилії, на Шлезію, до Бельгії, у Прагу і Стамбул.... Ідуть і плачуть. Приходять, і вже їх ніщо не обходить. Ідуть знов. І дуже плачуть.

Нендза, на якій тримається світ. Великий європейський магніт, що притягує і відштовхує одночасно.

Тарас ПРОХАСЬКО

 

 

воно є ту: http://gk-press.if.ua/node/1475. Тільки не читайте без мене там далі. Бо ж треба обговорити.

 

Є така тема в нас на форумі - "Що дивляться фордоводи". Я б зараз хотів сказати - що читаюь фордоводи для розминки мозку і що я хотів би дати почитати чи переказати вам. Як казав Дені Дідро - "Коли людина перестає читати - вона перестає мислити". Не думайте, що тут буде сумно. Зараз вам то доведу... Як втілив то, щойносказане великим фільозофом, чоловік, що має прізвисько "Мох" (пізніше про нього багато розкажу - взагалі маю бажання і потенційну можливість з ним познайомитися - то також тутешній кадр) дивимось:


 

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

зашёл, читаю))

З.Ы. привет.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

вау...та ти і сам письменником чи поєтом можеш бути...такі мудрі слова,висловлювання,в тобі криється прихований талант!!! Та тобі самому треба книжки писати!!! Не кожен би так зміг і навіть не кожен другий!!!

Изменено пользователем blondynka

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты
зашёл, читаю)) З.Ы. привет.

Гм, швидко... Не дарма тебе першого згадав... Маєш чуйку )))

 

Привіт... 

 

А як вам така історія? Трохи моторошна, але все-таки...Мовою оригіналу...

 

карочі розказувала мені санітарка у лікарні, шо поїхав один пацанчик на БАМ на заробітки. заробив грубі гроші, приїхав в Коломию. купив собі файний костюм, а тут повєстка з армії. він карочі гроші зашив у підкладку костюма та й призвавси-через рік приходит телеграма виклик-його тато помер. відпустили чувака по телеграмі,, але служив уаж у Сибіру, то встиг уже на 9 днів. зхотів на поминки костюм одіти. заліз у шафу а костюма нема!! питає свою маму а де костюм??його мама каже, та тата твого в нему похоронили. пацанчик каже-та ти шо??? там же гроші у підкладці зашиті були!! поїхали вони у міліцію. ті дали їм дозвіл розкопати могилу. поїхали на цвинтар-розкопали-відкривают труну а там тіко голова і всьо. мєнти ім кажут ви походіт по комісіонках шукайте костюм. пішли вони по комісіонках і коло автовокзалу заходят в комісіонку і видют висит їхний костюм. вони викликают міліцію-кажут оце наш костюм-ті вспороли підкладку-точно-там гроші. вони до продавщиці-хто костюм здав?? та каже-директор коломийского мясокомбінату-де тіло?? той каже костюм в і мешти в комісіонку, а мясо на мясокомбінат на ковбасу. і точно-в той час по генделях в косівскому і верховинскому районі появиласи ковбаса дуже червоного кольору. сам якос закусював.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Ще вкину вам кілька речей для розмірковування... То, певно, більше для тих, хто в наших краях не був, або буває рідко і бачить тільки зовсім насправді не цікаву картинку сувенірних базарів, охайних готельчиків й инших святково напуцованих для туристів принад. Глядіть глибше і побачене вразить вас більше, ви серцем полюбите цей край, його людей, його дух.

 

Читаємо уривочки від Юрка Прохаська (братєльнік Тараса, про якого писав вище):

 

Множинність гуцулів є найпершою передумовою їх неповторности. Багатогранність - ґарантією унікальности. Мінкість - окреслености. В часи небаченої ерозії давніх укладів усього міт гуцулів залишається найнадійнішим чинником збереження їх тотожности. В часи, коли фолькльор дедалі більше відчужується, життєвий стрій розпадається, в часи еміґрації і втечі до міст, в часи, коли на Великдень перед делятинською церквою молоді чоловіки, які щойно висіли в китайських вишиванках з машин із чеськими, російськими та італійськими номерами, вітаються не «Христос Воскрес!», а «Прівет!», в часи, коли в решта днів перестали вітатися не те що «Слава Йсу», але й взагалі перестали вітатися, саме гуцульська легенда залишається останнім бастіоном гуцульської ідентичности. Бо навіть тоді ще можна буде сказати: так, нас справді нема, але насправді ми - горді, вільнолюбні, шляхетні, артистичні, екзотичні і еротичні. Бо ми гуцули.
***
Нам же, негуцулам, навіть цього не потрібно, бо наша віра в гуцулів зовсім не вимагає їх присутности. І це, знову-таки, споріднює їх для нас із євреями. Коли вони зникнуть, ми самі собі залагодимо гуцулів. А коли їх зовсім не стане, проголосимо ними себе - гордими, вільнолюбними, шляхетними, артистичними, екзотичними, еротичними. І так обстанемо за останньою ілюзією, яка ще нам залишається, - ілюзією автентичности.

 

І ще одне, посмакувати. Стронглі рекомендед. Про одне з найголовніших шо відрізняє гуцулів від решти. Написано до речі расовою гуцулкою. Не пошкодуйте часу-воно того варто. Може, читатися буде важко, бо написано так. як говорицци.

 

У нас гуцулів гуцули б’ють гуцулок
У нас гуцулів гуцули б’ють гуцулок, своїх ґаздинь, вірних і недуже, перші з яких дістають більше й постійно через їхню ж таки надмірну вірність. Тому таких вже мало. Тому гуцули вже менше б’ють гуцулок.
Гуцулка може, вміє і мусить все вміти: прясти, ткати, вишивати, обходити худобу, дітей, чоловіка. Копати грядки, садити буряки, брукву, картоплю, капусту, моркву, горох, біб, і всякі роздробиці. Громадити сіно, носити копиці, гнати самогон, а потім ним частувати до ранку п’яних кумів свого ґаздика.
- Ий, пропадня би кі. Та кілько я маю боґарити твоїх п’їнюг. Поскликав суда всєку шантрапу. Понапиваєтиси тай виґоїти ші шош отутечки на свою ґовню. Кілько вами ґіґьо буде носити. Пропав би, моцив ни мав. 
- Та ми вже розходимоси. Ші кришечку. Та ігі бідо. Мужчіни так помогли. Шо я вигонити буду. Я шо біданка, ни можу людий приймити, єк ґазда, ци шо це за покаїні у цій хаті. 
- Я тобі отутечкі дітми клинуси, шо єкшо зараз ни випровадиш своїх колєґ шо до лабки з хати и ни дасте нам нарешті задрімати, то я буду отутечкі зараз опівночі ґвалту крічєти, аби чули усі люди. Най стурєютси. А витак заберуси геть й ни найдете мене ніде. Я тобі добре кажу. 
Робота ділиться на суто чоловічу для чоловіка й на універсальну для жінки. Гуцулка і косить вручну, коли чоловік десь світами, заграв чужими хатами; йде в ліс заготовити дров, коле, рубає, упрягає коня й возить волоком до хати. 
До бабської роботи чоловік і пальцем не торкнеться. Помити посуд, попрати, зварити їсти – найганебніше приниження, яке міг би ґазда зазнати у своєму житті. Тому – ні, ані дзінь. Тому то чоловіки й побоюються, якби жінка раптово вмерла перша, якби на них перейшла вся ця робота, за яку вони звикли казати: “Хіба то робота? Та я навіть гидую руки таким мастити.” Але й свою гуцулку ні за що не хочуть лишити на цім світі без себе, бо вона може на раз-два найти йому, своєму вже покійному мужу, заміну й отакої знеславити його добре ім’я навіть після його смерти. 
Що ж до подружньої вірності, то звісно, тут ніхто нікому її не береже, не зберігає й не приберігає: ні до, ні після, ані під час. Головне заводити любаса на стороні так, аби ніхто не знав і не здогадувався про його екзистенцію. Але так чи так: все рано чи пізно випливає і стає явним. А все через вихваляння любасика поміж людьми, що має ту і ту ґаздиню, того то і того то ґазди, пишну й солодку любаску, яка любить лиш його, а свого чоловіка в сраці має, з яким лиш бідує, і разом з ним лиш того, що одна ґаздівка, що вже багато всякого настарали разом, бо й діти ще не виросли, бо зрешти, хто його такого ворозкого буде витримувати крім неї дурної. 
Чоловік тоді немає що робити, бере й підкасує рукави й б’є свою челядину: б’є, відтеліпує, відсипає водою і знову б’є. 
Жінка також натренована у цій справі: з повним правом гаратає чоловіка каструлями, покришками від каструль, сіпає за волосся, копнякує, дає в морду, плює в очі, якщо той заграв із якоюсь лярвою і не одною. Отут вона вже від душі покаже свій норов і натуру гуцулки. Отут вже не на словах гуцул боїться своєї долечки, затуляється руками, ховає голову між колінами, звивається в клубок:
- Та ти суко, коли вже накурваришси? Коли вже перестанеш гонитиси за чужими пиздами? Тобі одної мало?
- Та, най сарака, не бий. Бигме це перший й послідний раз. Бирше ни буду. Аби’ми їзик усох, єкшо брешу. 
Про любаскування чоловіка жінка дізнається останньою. Часто дочки знають про походеньки свого тата, ретельно замовчують таку дрібничку від мами й десь в душі тішаться, що їхнього тата люблять в кожному селі гарні молодиці.
- А шо. Шо мені до того. Я в то си ни мішєю. То мене ни обходит. 
Тато не говорить зі своєю дорослою, але ще неодруженою дочкою про її любовні справи, не втручається, не настановляє. Лише зрідка, коли доста п’яний може таки путнє слівце мовити:
- Донечко, в твоєму віці мені страшно хотілоси. Я лиш собі сам знаю. Аби не в кожну дирку. Ти, сарака, сама собі знаєш, шо й до чого. Шо я буду пхатиси у твоє життє. Ти молода, файна, розумна, але, єк влюбишси, то мозок гет повністю вичурає. Гет дурієш на голову. Краше опасатиси цего. Бо я знаю нашу натуру й вилами ни спреш. Тай абес знала, шо я таки найбирше за тебе переживаю и кєжко журюси за твою долю. 
На набутках, весіллях, гуцулка має дивитися лише на свого чоловіка, данцувати лише з ним, а коли він запрошує до данцу іншу челядину, то смирно сидіти на боковій лавці й з невимушеною усмішкою спостерігати як той викручує свою куму у данці, а та шкіриться, близенько тулиться до нього й він щось сороміцьке шепче їй у вушко. 
Додому повертається гуцульська пара зі святкувань частенько, ні, таки завше, роз’ярена ревнощами, з криками, сварками, бійками біля плоту, перелазу, грюкотом дверей, з яких вилітають шиби, кросом навкруг хати – хтось за кимсь женеться, хтось когось наздоганяє, дає позавушників, обзиває, проклинає, клянеться і срати більше не сісти разом із такою біданкою, старчуком, курварем.
- Тебе и волоком гляба було видти викігнути. Єкби я тебе ни взєла, єк суку, поперед себе, то ти, гонею, би задрулив из тов гоницев кудас на стайню або на обориг на сіно. 
І гуцул і гуцулка мають таку собі жилку до курварства. Тут нема що таїти, прибіднювати, а чи перебільшувати. Так є. Кажуть, було. Певно, й буде. Але гуцул й дотепер твердо стоїть на тому, що йому можна любаскувати з чужою жінкою і не одною, а його жінка не може бути з чужим чоловіком, ні з одним, ані раз. 
Та й добре ґаздівство тримається на доброму любаскуванні: всі любляться, всі задоволені, від того й тяжка робота від ранку до вечора йде гладко. 
Гуцул, що не любаскує, не б’є жінку, не вміє набуватися на набутках – белеґа, крайня біданка, такого не поважають, з таким не рахуються, такого не бояться, навіть його челядина (бо гуцул гуцула має боятися, остерігатися, відчувати силу й подекуди небезпеку один від одного.) 
Гуцулу має хотітися, його мають хотіти, а чи дійде до тієї справи – то вже таке. А “карпатські парижанки” палко й віддано любляться і з своїм гуцулом, і з любасами, бо “ гуцулки створені для любові”, і ні один з її любчиків вовік не здогадався б, що його любка має ще когось крім нього, якби у декого язики були коротші й ті пантрували, що в них перед хвірткою діється, а не там на плаю під копицею.

(с) Люба-Параскевія Стринадюк

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Ой как всё серьёзно ;)

Можно анекдотом разбавлю?

 

Карпатське село. Помирає в гуцула теща. Говорить:
- Синку, принеси води…
Той приносить стакан
Вона надпивае і закашлялась:
- Тьху! Це ж горілка!
- Отож мамо - давайте на коня и всйо!..

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Гм, треба збиватися з теми гуцулів. Звичайно, ще вернемося, бо то глибока тема.

Ой как всё серьёзно

Серйозно? та я б не сказав... радше цікаво. принаймні мені. раз відписуєтеся - значить і вам...

 

Не знаю чого, але от спало мені на думку, що я зараз як ToxaRat. Вишукую цікаве мені, думаю, що воно цікаве вам і виставляю на огляд. Тільки між нами різниця - я то все зібрав в одну тему...

 

Між іншим, сьогодні п"ятниця. Правда, я того чомусь не відчуваю. Всередині. Маю певний шок від дій влади. В мене на машині до антени прив"язані блакитна і жовта стрічки, а ще прапорець жовто-блакитний на задньому лівому вікні. Я тепер потенційний порушник, злочинець. І лише за те, що люблю держану символіку. Але знімати не буду... Не п"ятнична погода, не січнева. Що то за Йордан без морозів? Може, ще будуть?

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Прошу послухати, а ще більше подивитись на кліп "Сумно" від гурту GrozovSka Band - переспів однойменної пісні С. Ротару.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Мдаа Олеже. Твоя відпустка не пройшла дарма..бачу в свята мав чим себе потішити))) Младєц!

Прошу послухати, а ще більше подивитись на кліп "Сумно" від гурту GrozovSka Band

 

Дуже класна "переспівка"..

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты
Мдаа Олеже. Твоя відпустка не пройшла дарма..бачу в свята мав чим себе потішити))) Младєц!

Андрійку, якраз не на свята ято знаходив... Десь всередині це все давно, тільки от захотілося зафіксувати й поділитись із вами всіма. Я взагалі таке щось почитати люблю часто. Ну й цікавлюся такими речами - творчістю нерозрекламованих митців, а надто місцевого пошиву. Тут "заводить" те, що вони живуть з нами в одному місті (ну чи регіоні), ходять їздять тими ж дорогами і вулицЯми,

 

 

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Олгджян, музіка - супєр!)))

давай ще, шось такє.. ім'я вже є, далі я й сам знайду, давай щось, чого  на абум не знайду))

 

немного "замусорю" Донецким воздухом, можно..?

я достаточно много слушаю и , даже иногда играю сам (хотя больше получается играть на нервах невольных слушателей))))),

много слушаю мало-известных, не раскрученных но талантливых.. поковырялся в "трубе".. мало что есть, но нашёл одну Донецкую группу, которая, считал, добьётся многого.. но развалилась...

. а очень жаль..

написали пару отличных альбомов, у меня есть где-то даже диск с автографом.. и фото/видео на старый СониЭрриксон с концерта в рок-н-ролл баре..

можно "мотать" первых 40 секунд..

 

 

Изменено пользователем Потомок Эвклида

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты
Андрійку, якраз не на свята ято знаходив

 

Ми всі знаємо, що ти творча натура))) Я мав наувазі, що на свята ти мав час це обдумати і поділитися з нами)) 

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

З дозволу автора теми. Харківський гурт Крамниця Думок

 

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Бо навіть тоді ще можна буде сказати: так, нас справді нема, але насправді ми - горді, вільнолюбні, шляхетні, артистичні, екзотичні і еротичні. Бо ми гуцули.

***

От мужикови який грає на чорному баяні ці слова дуже підходятьhttp://www.youtube.com/watch?v=n4iViX4zS9U

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

немного "замусорю" Донецким воздухом, можно..?

та чого засмітиш. я навпаки радий, що вам всім оце моє писання, роздуми припадає до душі

так, я дещо менше слухаю російськомовної музики, але в основному через те, що в ній забагато попси, а ше нервує безглуздий шансон (саме безглуздий, бо є досить пристойні речі). А взагалі, коли з допомогою пісні виражаються цікаві думки, речі, точки зору, то при добрій музиці ті слова сприймаються глибше і здаються змістовнішими, вони тоді мають певну завершеність і якусь закономірність самі в собі. От вірш так само - він римується, але в пісні це ще глибше.

 

От ви знаєте, я дуже тішуся, що коли зайшла мова за музику, альтернативну тій "пластмасі", якою нас намагаються годувати, ви активніше включилися в нашу розмову... Значить, нас таких багато, ми не сіра маса, яка ковтає те, що дають...

 

 

 

давай ще, шось такє.. ім'я вже є, далі я й сам знайду, давай щось, чого  на абум не знайду))

З того, що слухаю зараз в машині (бо так виходить, що найбільше слухаю саме в машині), ну і того, що рекомендую для прослуховування... Даю назви, а далі шукайте...

  • ДахаБраха "Карпатський реп" (з назвою пісні можу помилятися, але вроді так)
  • Перкалаба & ДахаБраха "Галочки"
  • Перкалаба - "ПЗШП", "Тікобивихотіли"(чи "Тікобивиходили", не памнєнтаю), "Дідограє" (оце включаю дуже гучно і з машини не висдаю, поки до кінця не дограє, навіть якщо приїхав на місце) і багато-багато інших... Перкалаба - франківська група, там окрім пісень ще є багато про що говорити. Пізніше тут ще буду обговорювати...
  • Крихітка, раніше Крихітка Цахес -там багато різного...
  • Мандариновий рай - випустили в 2009-му альбом. шо з ними зараз - не в курсі. Переслухайте весь альбом, там виберете.
  • Сергій Підкаура - "Налий мені чаю, мала"
  • Kozak System & Тарас Чубай (Плач Єремії) - Рана любов
  • Kozak System - "Така спокуслива", "Сніг", "А вже тому 7 рік буде"
  • SunSay "Відчувай" - відома пісня, зараз активно траслюється по радіо

А ще багато іншого. Можу тільки сказати, кому цікаво - в кінці літа, чи може на початку осені - їдемо на Драгобрат, в гості до багатьом уже відомого і шанованого нам Славіка-Стабіка і там я хочу крутити свою, правильну музику і щоби та фордовка набула згодом статусу фестивалю, де будуть збиратися люди, що мають на меті не тільки попити-поїсти-покурити-покричати, але набути чогось більшого і везти те набуте із собою додому і ще довго-довго думати, згадувати і чекати наступного разу...

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Якщо ти про неї (Крихітка, раніше Крихітка Цахес -там багато різного...) то досить цікаві пісні з підтекстом

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Так, про неї. Це пісня (Ангела як я) з першого альбому. там назва групи "Крихітка Цахес"), потім - другий альбом - назва скоротилася до "Крихітка". А слова там просто супер, ну і музика досить пристойна...

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

З легенд старого Станіслава

 

На початку ХІХ ст. м. Станіслав ще не мало вуличного освітлення. В 1801 р. в ньому проживало 5400 жителів і було всього 690 будинків. Станіслав тоді був містом культурного люду, що любив життя, затишок в домівці, смачну їжу та міцні трунки галицьких кнайп. Часи ті давно вже забуті і вулиці виглядають зовсім не так, як тоді. Місто зараз зовсім інше… Все, що залишилось від тих часів – це лише легенди та перекази, які розповідають дітям перед сном.

 

Одна така легенда повідає про старого охоронця та оберега міста Станіслава, ім’я якому Войцех. По вечорах, коли оселі Станіслава освітлювалися лише свічками та лампадками, на темні вулиці з ліхтарем в руках виходив він. Щоночі сторож вів нелегку свою місію – оберігав жителів міста від нічних пригод та примар.

Щовечора Войцех обходив з ліхтарем кожен темний закуток, а йдучи, співав своїм гучним приємним голосом застережливу пісню. Нічний сторож був веселої вдачі, ніс людям добро і радість. Войцех в душі був батяром і, водночас, - поетом життя, кохав його із взаємністю, жив із гідністю і став символом міста, його добрим духом. Чуючи його спів під вікнами, жителі Станіслава почували себе в безпеці. Вони були впевнені, що місто в надійних руках і почувалися захищеними у своїх домівках: Войцех співає, а отже, у місті все спокійно. Не було жодної людини тоді в Станіславі, яка б не знала нічного охоронця. Войцех був оберегом міста, невід’ємною його частиною.

 

Пройшло вже багато років. Але той дух старого Станіслава ще можна знайти і відчути. Просто не кожен знає, де шукати…

 

Викопіювано із сайту кнайпи "Войцех"

 

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Доречі, хочу вам виказати одну таку власну думку, яка є навіть в чомусь крамольною для мене самого. Порівнюючи зараз для себе Львів і Станіслав, приходжу до думки, що Львів з його багатим внутрішнім світом і зовнішнім блиском все більше стає "картинкою" для туристів і навіть його мешканцям часом буває знайти той затишний куток, в якому вони будуть чутися львів"янами, пригадувати якісь епізоди з їх молодості чи дитинства. Сам я маю там багато родини, в дитинстві бував дуже часто, зараз менше і от для мене вуйко Львів змінився - став сильно подібний на картинку з реклями... А от у Станілаві поки-що є свій шарм провінційності, автентичного домашнього затишку. Туристів тут теж немало, тільки от не так відчувається бажання сподобатись приїжджим. Мовляв, подобається - насолоджуйся, а ні - значить ти ніц не розбираєшся. І говорю я це не тому, що я хочу похвалти місто в якому живу, а тому, що так думаю...

 

 

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

А, і ше одне, шо я хотів аби ви почули...

 

Греко-католицький священик Омелян Ковч у часи Другої світової масово вихрещував юдеїв, які сподівались таким чином вберегтися від Голокосту. Отець Омелян навіть звернувся з листом до Гітлера, в якому засуджував масові вбивства євреїв і вимагав дозволити відвідувати євреїв у гетто. Такі його дії і нелояльність до гітлерівців призвели до арешту. Родина і численні знайомі робили все можливе для його звільнення. Але коли питання про звільнення було майже вирішене, священик постав перед вибором: або відмовитися допомагати євреям, або польский концтабір Майданек. Омелян Ковч, батько шістьох дітей, вибрав останнє...

 

Опинившись у Майданеку, він виконував повинності нарівні з іншими полоненими, а ввечері давав розраду в молитві всім, не зважаючи на релігійну належність і національність: полякам, українцям, росіянам, естонцям, литовцям. У листі до рідних він писав:
«...З усіх присутніх я тут єдиний священик. Тут я бачу Бога, єдиного і однакового для всіх, незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. Можливо, наші Церкви різні, але в усіх них царює той же великий Всемогутній Бог. Коли я відправляю Службу Божу, всі вони моляться. Моляться різними молитвами, але чи Бог не розуміє усіх мов? Вони вмирають по-різному, а я допомагаю їм переходити цей місток. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніший вінець, який Господь міг покласти на мою голову?»

Загалом у таборі загинуло понад 230 тисяч людей різних національностей і віросповідань, і о. Омелян найчастіше простягав їм руку, втішав, причащав, хрестив. В останні хвилини життя допомагав зберегти людську гідність. В одному із листів до рідних писав:
"Я розумію, що стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого в цій справі. Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, то хто допоможе їм перейти ці страждання?... Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні - поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці. З усіх присутніх я тут одинокий священик... Тут я бачу Бога, який єдиний та однаковий для всіх, незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. ...Коли я відправляю Службу Божу, всі вони разом моляться."
В іншому листі до близьких він написав:
"Моліться за тих, хто створив цей концтабір та цю систему. Вони є одинокими, хто потребує молитов... Нехай Господь помилує їх".

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

От мені дуже до вподоби пісня Крихітки - Щось на зразок (ти щось неймовірне) і радує те, що від часу створення гурт не перейшов на російськомовні пісні, а залишається вірним собі.

Стосовно Львова, я, як колишня львів'янка, погоджуюсь з Олегом, Львів тепер для туристів. Була на свята у батьків і мене вразили, навіть шокували черги! в центрі на вулиці по 15-25 чоловік біля топових кафешок (криївка, мазох, масони, дім легенд, королівська пивоварня, дім шоколаду та ін.). А ще вертеп по 40 грн з людини за 25хв дійства... Місцеві самі йдуть до центру як туристи. Ну звичайно і ціни і їх відповідність до к-сті і якості .... Зате картинка гарна... А основне що нема душевності, людей багато і всі чужі.

Ніколи не забуду свої перші враження про Франківськ - місто усміхнених, ввічливих і життєрадісних людей) здається, що всі один одного знають

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Справді, цікаво було почути твою думку, адже ти там виросла... І ти вірно підмітила - у Франквіську таки дійсно - майже всі один одного знають. Принаймні перейдись центром десь на свята чи вихідні, хоча й вбудні майже так само - зустрінеш по-любому купу знайомих. Так і кажуть тут "Франківськ вдень - велике село, а вночі - велике ліжко".

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Це точно...

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

М-м-м... Для шанувальників музики... Забув назвати ще один колектив, який може бути вам цікавим - "Сонцекльош"...

 

Ну і ше так. Слова не мої. Десь я вже їх цитував, мені здається. Слова і світлина від Олега Гнатіва ака "Мох". Я попереджав, що буду неодноразово на нього посилатися як на першоджерело...

 

сало. просто сало. до речі - так ніхто не вміє робити сало чи кровянку,як на чернігівщині, гуцули так не вміють. коли в печі і в соломі. але так ніхто не вміє робити будженину як гуцули. коли на ялівцевому диму, а потім під сволок на стрих. сосе той ваш хамон.
а так сало. просто сало
1175301_317297685082542_960743968_n.jpg

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Орест Лютий - Лук"янівське СІЗО. Рекомендую до перегляду. Увага, можлива присутність ненормативної лексики...

 

 

Можете й інші його "речі" переглянути - буде цікаво.

Поделиться сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на другие сайты

Для публикации сообщений создайте учётную запись или авторизуйтесь

Вы должны быть пользователем, чтобы оставить комментарий

Создать учетную запись

Зарегистрируйте новую учётную запись в нашем сообществе. Это очень просто!

Регистрация нового пользователя

Войти

Уже есть аккаунт? Войти в систему.

Войти

×